Коли почалась пандемія і всі ми потрапили на вимушену самоізоляцію, життя змінилось і відчулась потреба в нових сенсах. Мені захотілось бути корисним. Головним питанням було – як, бо карантин накладає певні обмеження, та й нестандартність ситуації, в які ми всі опинились вимагала нестандартних дій. В цей непростий час багато людей потребують допомоги. Тож, я почав шукати різні можливості допомогти, адже вважаю, що волонтерство важливе для будь-якого суспільства, а під час пандемії без нього взагалі ніяк. Тепер, два роки по тому, я хочу поділитись з вами тим, що мені дало волонтерство. Мене звати Андрій. Мені 20 років, і на самому початку пандемії, у 2020 році, я долучився до тихої акції "Клаптик Надії" на Стрийщині. Група людей, волонтерів, займалась пошиттям масок для військових, медичних установ, дитячих будинків, університетів і простих жителів міста. Моя роль в цій акції полягала в закріплені вушок на заготовки масок, які робили інша частина команди, сортуванні резинок, нарізані тканини. Також я роздавав маски по місту всім бажаючим. Люди охоче брали, бо тоді в аптеках маски були дорогими і не всі їх мали. Під час роботи, ми завжди горили про наш задум, який з часом реалізували - створення громадської організації, щоб творити добро і надалі. Я не думав, що допомагати іншим - це настільки приємно і круто! За весь період акції ми пошили 16 тисяч масок, які роздали тим, хто їх потребував. Ми працювали кожен день без вихідних з понеділка до неділі. Кожної середи ми відправляли по 200-500 масок військовим, медичним установам, різним закладам і організаціям. Також ми їздили по селищах та допомагали людям літнього віку, вислуховували їх та намагались зробити їх щасливішими в такий непростий час. Пам'ятаю, як ми приїхали командою в одне селище, і натрапили на бабусю, яка несла відра в руках. Ми звичайно підбігли та допомогли бабусі донести їх. За це вона запросила нас зайти до її домівки. Старенька хотіла нам подякувати та запропонувала теплого молока зі смаколиками. Під час розмови ми дізнались, що людям літнього віку бракує уваги, їм нема з ким поспілкуватися і нема кому допомогти. Ми командою запропонували свою допомогу, бабця не одразу погодилась, але все ж таки попросила нас привезти їй з міста деякі продукти. Через деякий час, бабуся отримала те, що просила. Я ніколи не забуду, як у бабусі ледь не виступили сльози на очах від того, що їй приділили увагу. Наша команда - це 8 волонтерів. Ми були об'єднанні однією метою й стали однодумцями в багатьох речах. Ми вирішили розвиватися разом та створили свою громадську організацію, спрямовану на соціально-гуманітарну допомогу. Просто група людей стала справжньою командою: ми почали саморозвиватись, вчитися новому, придумувати і реалізовувати різні проєкти, акції. Я багато чого переусвідомив для себе, займаючись волонтерством. Зараз розумію, що волонтерство потрібне не лише суспільству (бо літні люди потрапили у зону ризику), а і мені самому: для саморозвитку та вдосконалення різних рис свого характеру, навичок, які допоможуть в майбутньому долати перешкоди, просто відчуття людської доброти та дружньої підтримки. Спробуйте й ви! Андрій Цибульський, Стрий, для "ОстроВа" Стаття підготовлена в рамках конкурсу СторіМейкер-2021 "COVID-19: випробування людяності в епоху пандемії"
